Субота
06.03.2021
16.00
Ви увійшли як Гість
Група "Гости"Вітаю Вас Гість
RSS
 
ЗДО №5 "Ягідка"
Головна Мій профіль Реєстрація ВихідВхід
Електронна бібліотечка »



Меню сайту

Календар
«  Березень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вірші про цифри

Вірші про цифру один
Одиничка – цифра рівна
І до стовпчика подібна.
Всі рахунки, всі таблички
Починають з одинички.
* * * 
Подивіться – ось вона
Одиничка чарівна.
Хоч і ніжку одну має,
Вправно ряд розпочинає.
* * * 
Тонка, пряма і схожа на стеблинку,
Залізла одиниця у клітинку.
Така поважна і така примхлива,
Говорить, що відважна та смілива.


Вірші про цифру два
Двійка хвостик піднімає,
Шию гнучкою тримає.
І так гарно випливає,
Наче лебідь з дивокраю.
* * * 
Подивіться – ось і два,
Цифра дуже чепурна.
Шийку «гусачком» згинає,
Хвостик хвилькою здіймає.
* * * 
Поглянь: і каченя, і двійка
Так спритно вигинають шийки.
Спішать купатися до річки,
Напитись чистої водички.


Вірші про цифру три
Три – щаслива цифра дуже.
Але трохи вона тужить:
- Буква «Зе» на мене схожа - 
Переплутати нас можуть!
* * * 
Цифра три – то чарівниця,
Невеличка й круглолиця.
Яку казку не візьмеш,
Цифру три завжди знайдеш.
* * * 
Раз гачок і два гачок,
А між ними - язичок.
Цифра нас зачарувала.
Трійка, ми тебе впізнали.


Вірші про цифру чотири
А чотири, а чотири…
Дуже схожа на вітрило.
Навіть вітер про це знає
І вітрило підіймає
* * * 
Познайомтесь – це чотири,
З нею в дружбі усі звірі,
Бо чотири лапки мають,
Вправно ними чеберяють.

Вірші про цифру п’ять
П’ять – мов гак
На автокрані,
Що вантаж
Підносить плавно.
* * * 
Ось п’ятірка жартівлива,
Діток всіх розвеселила.
Як на хвостик повернеться,
В цифру два враз обернеться.

Вірші про цифру шість
Шість уважненько пишіть.
М’яким знаком не назвіть.
Бо образиться іще
І до літер утече.
* * * 
Цифра шість, як бегемотик,
Має кругленький животик.
Ну, а шийка, як дуга,
Вліво зігнута вона.

Вірші про цифру сім
Сім – на косу дуже схожа.
Та косить вона не може.
Хто її не хоче вчити,
Хай іде траву косити.
* * * 
Цифра сім – потішна дуже,
Ти помітив її, друже?
Вправно ніжку виставляє,
У таночок поспішає.
* * * 
На кого схожа цифра сім?
- На чаплю, - скажуть вам усі.
Комахи й жаби б’ють тревогу,
Як сімку бачать довгоногу.

Вірші про цифру вісімь
Два кільця без кінця,
У середині – без цвяха.
Якщо я перегорнусь,
То ніяк я не змінюсь.
* * * 
Два кружечки поряд стали.
- Що за дивні окуляри? - 
У маляток запитали.
- Це ми вісім написали!
* * * 
Звірі тісто замісили,
Бубликів спекти хотіли.
Бублики по два зліпились,
Вісімки з них утворились.

Вірші про цифру дев’ять
Серед інших цифр одна
Можу всіх заплутать я.
Бо якщо перегорнуть,
То на «6» перетворюсь.
* * * 
Цифра дев’ять, як годиться,
Має кругленьке обличчя,
Заокруглений бочок
Та ще й хвостик, як гачок.
* * * 
Цифру пишуть ось таку:
Коло, потім ніжку вниз.
Що за цифра? Подивись!
Зайченя відповідає:
«Я дев’ятку добре знаю!»

Вірші про цифру десять
Ну а десять, ну а десять
Так писати доведеться:
Стовпчик, нулик доєднати – 
Ось і все, що треба знати!
* * * 
А маленька одиничка
Цифра зовсім
Невеличка.
Та лиш нулик
Підставляєш,
Число десять 
Зразу маєш.

 

Добірка казок В. Сухомлинського

Півень

     Ходить півень-молодець, на голові гребінець. Ніс гос­тренький хоч куда, а під носом борода. Ніс у півня до­лотцем, хвіст у півня колісцем. На хвості має узори, а на ногах у нього шпори. Шпорами півень порох розгрібає, курей з курятками скликає:

— Курочки-хазяйки! Пістренькі, рябенькі, чорненькі, біленькі кудкудакочки! Збирайтеся з курятками, куроч­ками і півнятками! Я вам зернятко знайшов! Ось яка моя любов.

     Кури з курятками збирались, розкудкудакались, по­сварилися і зернятком не поділилися.

Півень-когутик непорядку не любить, зараз рідню помирив: цю за хвіст, ту за дзьоб, сам зернятко вхопив, з'їв, на пліт підлетів, крилами замахав, на все село закричав: "Ку-ку-рі-ку!"
                                                                       Який музика Цвіркун
                                                                                                                                                                   
    У високому зеленому просі жив Цвіркун. А як тільки сонеч­ко зайде — Цвіркун вилазить на високе стебло. Сяде на зеле­ному листку. Перед ним просо, як ліс. Сяде і настроює свою скрипку. Бо Цвіркун — ой який музика! У нього співуча скри­почка.

     Доторкнеться Цвіркун смич­ком — бринить дивна, чарівна музика. Слухають ту музику де­рева і квіти. Слухають зайчики й мишенята. Слухає увесь степ.

 

Вранці на пасіці

     Був сонячний весняний ранок. З вулика вилетіла бджілка. Покружляла над пасікою та й понеслася вгору. Дивиться — на землі щось біліє. Спустилася — а то яб­луня цвіте. Знайшла найпахучішу квітку, сіла на її пелюст­ки та й п'є солодкий сік. Напилася ще й діткам своїм набрала. Знову піднялася, полинула. Летить над лугом, аж бачить: на зеленому килимі багато золотих сонечок. Спустилася бджілка. Перед нею — цвіте кульбаба. Квітки великі, пахучі. Знайшла бджілка найпахучішу квітку. Сіла на золоте сонечко. І набрала багато-багато меду.

     Повернулася бджілка додому. Віднесла мед у вулик, вилила в мисочки маленькі. Та й полетіла до подружки своєї. Розповіла їй про яблуню, про кульбабу. Та й по­летіли вони разом.

       А сонце світило над усім світом. Воно гріло і яблуню, і зелений луг, і ставок. І бджоли радісно співали, бо є сонце. І золоті сонечка квітів.

 

 

Тополі в степу над шляхом

     У степу над шляхом ростуть три тополі. Одна висока стара і дві молоді гнучкі. Розповіла мені бабуся: це тут колись росла тільки одна тополя — оця велика. Сумно стало їй одній край дороги. Якось ішов дорогою мандрівник та й сів спочити під тополею. Вона й про­сить його: "Чоловіче добрий, відріж од мене дві гілочки, посади їх поряд. Хай виростуть біля мене дві тополь­ки— мені радість буде".

     Відрізав добрий чоловік дві маленькі гілочки, поса­див їх ще й полив. Зазеленіли вони, стали молоденьки­ми тополинками. Поливають їх рясні дощі, гойдає вітер. Радісно стало старій зі своїми дочками.

   Шелестять тихо три тополі. Про щось гомонять. Ма­буть, про те, як сумно жити одному і як добре жити в гурті.

Як здивувався Мурко

     Був собі у бабусі старий-престарий кіт Мурко. Лежить Мурко проти сонця, гріється. Заплющив очі, спить, по­клавши голову на лапки. Тільки хвостиком махає, мух відганяє.

     На подвір'ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало. Побачивши кота, замовкло. Підійшло тихенько до нього, притулилося й очі закрило. Тепло йому біля котового кожушка.

     Мурко відчув, що до нього хтось притулився. Розплю­щив очі — курча. І здивувався: та й сміливе ж яке!

     Дивиться Мурко на кур­ча, дивується й не знає, що йому робити. Чи налякати курча, щоб утекло, чи хай собі гріється?

     Як ти дума­єш, що зро­бить котик?

Велике й мале

     У корови Лиски народилося телятко. Воно ще малень­ке. Але вже вибрикує. Припало до матері, напилося молока — захотілося йому погуляти.

     Пішло подвір'ям, дивиться — сидить маленьке звірят­ко. Доторкнулося телятко писком до маленького звірятка, а на ньому пух м'якенький, ще м'якший, ніж материне вим'я.

     Маленьке звірятко дивиться на величезного звіра — на теля, саме примружилось і сидить собі тихо-тихо. — Хто ти? — питає телятко.

- Я стара кролиця, — відповідає маленьке звірятко.

- Невже ти стара кролиця? — дивується телятко. — Отже, у тебе й дітки є.

- Є в мене маленькі дітки-кроленята. А ти хто?

- Я маленьке телятко, — відповідає телятко. — Я тіль­ки-но народилось.

 

 

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Міні-чат
200

Заклад дошкільної освіти №5 "Ягідка" Полтавської міської ради Полтавської області". 
м. Полтава, вул. Пилипа Орлика 29а, тел. (05322) 50-25-12,60-95-46